Я промовлю тихої ночі,
Коли спатимеш міцно Ти,
“Відлітаю, я йду, покидаю,
Не шукай мене... Відпусти”.
Я тихенько свої зберу речі,
Та й  до ліжка підійду.
Не відкривай, не треба, очі,
Поцілую, і піду...
Ні, не можу, більше жити,
Тим, що вмерло вже давно.
Не кажи, що Ти кохаєш,
Не повірю, все одно.
Ти пробач мене, юначе.
Бо серденько тихо плаче,
І щоночі сльози льє.
Ні, не можу, більше... Бачиш?
І можливо не пробачиш...
Але йду Я... Все одно...